Чим мені ще подобається автобіографія Рушді - так це відсутністю політкоректності. Якось відразу віриш, що він як написав, так і думав: 


> Потім прибув Пінчон, і виглядав він саме так, як і має виглядати Томас Пінчон. Високий, одягнений у червоно-білу сорочку лісоруба й блакитні джинси, з сивим волоссям Альберта Ейнштейна й кролячими передніми зубами Баґса Банні.


 

(вам ще не набрид тут Рушді?  Бо у мене є ще багато прикольного з цієї книжки)