Коли ми принесли доньку з пологового, моєю першою думкою було **"все ж було так добре, що ми наробили???"**. Я обожнюю свою дитину, але перехідний період між двома різними життями дався важко. 

Отут ти належиш тільки собі, а ось вже - замкнена у найважчому в світі обов'язку 24\7 відповідати за інше життя, а ти дупля не відбиваєш, як і що треба робити. І при цьому, твої найпростіші фізіологічні потреби стають ніби не важливими. На якийсь час - ти просто придаток до дитини, який не може хотіти спати, їсти чи сходити в туалет. 

Тому **"Дитяча кімната" Сильвії Мольнар** мені зайшла у кожній букві, але водночас так сильно тригернула, повернувши в той період (який материнська пам'ять зазвичай мудро викреслює), що може й ну його таке читати. 


> Я - в'язень, що сам себе ув'язнив. Зрештою, я зробила Кнопочку і хотіла її, а тепер не можу вибратися.


Чорт, як же це точно описує думки в перший час з дитиною! 

Це страшно депресивна, але й страшно правдива книжка, яка лишила по собі гнітюче відчуття та двояке ставлення. Добре, що хтось нарешті про це написав, ще й так влучно. Але** важко уявити надійніший метод контрацепції, аніж цей роман**. Краще читати його тільки тоді, коли вже всіх народила, або точно нікого не плануєш. 

Це книжка про перекладачку, яка народжує свою першу дитину. Усі 220 сторінок - це перший тиждень після пологів, і трохи до. З жорстокою точністю авторка описує весь спектр відчуттів, коли вся твоя попередня особистість стискається до однієї функції. 


> Колись я була перекладачкою, а тепер - молочний бар. Обидві роботи доволі самотні.


Або відчуття відразу після пологів: 


> Коли рано-вранці її поклали мені на груди, я була схожа на сміття, розкидане вздовж шосе, на річ, яка колись мала цінність. Я була банкою з-під газованої води, шкарпеткою, наполовину викуреною цигаркою, жуйкою, іграшкою без голови або парою ношеної білизни.


І оце відчуття опісля, коли намагаєшся пофіксити все відразу:
 

> Я на човні, і на тому човні йду по канату, на канаті п'ю галон води, а вода тепла, вчорашня, і водночас від мене чекають, що я помию посуд, буду відданою дружиною, цікавитимусь своєю роботою. Ось що відбувається.


Водночас, відчуваєш, що просто твоя присутність поруч з дитиною - це вже наразі робота. 


> Сам факт мого буття тут - це дія.


А ще тут офігенно передано, наскільки сильно чоловіки не розуміють, що відчувається з жінкою в цей період, навіть якщо щиро стараються робити все правильно. 


> - Нам треба, щоб ти довше поспала, - каже він так невимушено, ніби це річ, яку можна просто взяти з полиці в магазині.


Чи таке: 


> - Та не переймайся, - додає він. - Твоє тіло відновиться. 
> 
> Мене дратує, що всі слова Джона - це цитати, набір реплик, які легко вимовити просто заради того, щоб щось сказати.


А коли він сам веде дитину до лікаря, а у жінки є нагода пару годин пожити і полежати, усі довкола в шоці, що батько прийшов без матері.
 

> - Я хвилювався, що вони подумають, ніби я вкрав дитину, - зізнається Джон з кривуватою усмішкою.


При цьому, тобі соромно зізнаватися, що вже не вивозиш, тому старанно робиш вигляд, ніби більш-менш ок. А поруч живе людина, у якої життя не зламалося аж настільки, бо з нього ніхто не вилазив, він не має швів, і не мусить годувати дитину кожну годину вночі. Він юзає беруші, щоб поспати і не чути дитячі крики, бо завтра відповідальний день на роботі. А у жінки такого варіанту просто не існує. 

І наче ніхто не винен та все логічно, але ж ох. 

А ще тут є сусід з кисневим концентратором, який доживає свої останні дні та стає єдиним джерелом комунікації зі світом. Він приходить в гості та просто сидить, і навіть це стає для жінки такою подією, яка вносить хоч щось нове у нинішнє життя, що це спілкування стає розрадою. 


> Чи описував коли-небудь хтось матір, яка тримає дитину годинами? Мій стан - це, либонь, ілюстрація еластичності часу.


Ця книжка обіймає, гладить по голові і каже: "дивись, у всіх таке було". І при цьому, хочеться волати: "та якого ж хєра це настільки важко?". Дуже точно. Дуже тригерно. Все так і є.

[#непозбувний_відгук](?q=%23%D0%BD%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B1%D1%83%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B3%D1%83%D0%BA)