На **"Затруєну чашу"**, здається, не існує негативних відгуків, але й мій не порушить цю тенденцію. Це було крутезно! 

Я не по фентезі, і не дуже по детективах, а це **фентезі-детектив**. Здавалося б, які шанси, що зайде? А зайшло так, що вчора я дочитувала цю книжку до 1 ночі під звуки ППО з думкою, що треба скоріш дізнатися, чим це закінчиться, поки нічо не прилетіло, бо буде обідно.

По-перше, **маємо дуже незвичний світ**, в якому будівлі збудовані з непонятних рослин, люди по-різному апдейтнуті (у когось ідеальна пам'ять, у когось - сила, чи швидкість, чи ще там щось), і ще купа різних приколів. 

Ще тут матюки в несподіваних місцях. Їх мало, і в цій раптовості є додатковий шарм: 

> Евакуація міста - це була, без перебільшення, повна пизда.


По-друге, автору нема часу пояснювать, як все влаштовано, але дивним чином і так все ясно. Він ніде не пише "дивіться, читачі, ось тут я придумав отаке, а тут у нас отак", а просто кидає нас в цей світ, ніби так і треба. Але це так зроблено, що миттєво приймаєш ці правила гри, ніби завжди там і жив. 

По-третє, **це сильно нагадує нас**: за стінами Імперії чигає дуже стрьомний левіафан, який періодично нападає і хоче все зруйнувати. А герої набудували три кола мурів, і чим далі від "нуля" ти живеш, тим менше шансів, що тебе зжеруть при наступному нападі. 


> У Легіоні нас привчають запитувати: чи мури досі стоять? Чи тримається Імперія? І якщо ти можеш відповісти на це "так", то маєш вдовольнитися днем і вважати його переможним.


При цьому, всередині теж купа проблем - змови, корупція, розподіли фінансових потоків ~~та завищені ціни при закупці дронів.~~ Тут дуже багато відгукується нам: 


> Імперія велетенська. Складна. Часто неповоротка і повільна. І багато в чому слабка. Імперія схильна до пошкоджень, інфекцій, лихоманок та перепадів настрою. А найдивніша її властивість - чим більше громадян вважають її зіпсутою, то гірше вона псується насправді.


Або таке. Тут герою було соромно йти на свято, бо Імперія готується до чергового нападу: 


> Імперія - це не лише мури, смерті, підступні задуми. І не лише одноманітні папери та розрахунки. Ми дбаємо про ці огидні та занудні речі заради чогось: щоб забезпечити місце, де люди можуть жити, святкувати, пізнати радість і любов.


По-четверте, герої о-фі-ген-ні! Я закохалася у слідчу, яку всі вважають напівбожевільною. Наприклад, вона обмежує собі органи чуття, щоб нічого не відволікало (зав'язує очі, або залазить у скриню типу труни). Бо 


> розум потребує ізоляції, щоб зосередитися. Коли бажаєш не робити нічого корисного, вибери кабінет з гарним краєвидом.


І це подекуди призводить до таких розмов: 


> - Ти коли-небудь бачив їх, Діне? 
> Я похитав головою. 
> - Діне, у мене зав'язані очі, тому якщо ти кивнув, то яким хером я маю про це здогадатися?


Розмови, щоб ви розуміли, тут десь такі: 


> - Коли добре подумати, Діне. - мовила вона, - можливо я просто трохи довбанулася тут.


> - А тепер приведи себе до ладу і воруши сраними ластами!


> - І як мені це зробити? 
> - Придумай якусь херню, зімпровізуй, розберися з цим!


> - І як вона збирається це зробити? Її тілоохоронці приставлять мені ніж до горла? 
> - Ні. Скоріше, Діне, я хвилююся, що вона спробує тебе витрахати.


> - Я звернув увагу, мем, що вона згадувала про вашу давню ворожнечу. 
> - Чутки! - відмахнулася Ана. 
> - Ви також якось сказали: "Я б зраділа, якби всі їхні вилупки погнили в землі, як зграя дохлих шавок". На мою думку, зазвичай так говорять про ворогів.


Додаємо до цього **реально цікаву детективну лінію**: з кількох людей раптом проросли величезні рослини. Хто й навіщо їх вбив? **Ну й розкішний переклад (Леся Чебан, ви молодець!). 
**
Виходить просто топова книжка, в усіх сенсах. Біжіть купуйте, ~~поки русня не спалила наклад~~. 


> - Вибачте, мем, але станом на зараз я бачу небагато причин для радості. 
> - Ох, Діне, завжди треба знаходити якусь причину для радості. Навіть у безпросвітно херові часи.


[#непозбувний_відгук](?q=%23%D0%BD%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B1%D1%83%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B3%D1%83%D0%BA)