У "Завіті води" дочитала до дивної сцени  

Значить є у нас герой-**лікар**, який захоплюється живописом. І от він зустрічається з жінкою, яку кохає, але з якою певно розійдеться.  

Вона роздягається, і він відчуває, що: 


> Це не просто жінка, яка засмучує його своїми словами, а й справжнє диво фізіології, чудове тіло, що містить у визначених шкірою межах ціле сузір'я органів.

А далі він вмочує палець у фарбу і починає малювати на її тілі органи: лівий шлуночок, серце, дугу аорти, печінку, селезінку, нирки. 

Так він відчуває, що він вивернув її тіло фактично навиворіт. Потім вони в такому вигляді кохаються.

Не можу визначитися - це дуже поетичний розкішний момент, чи крінжа крінжова?