** Солдат Вадим Мукосієнко народився 30 вересня 1958 року в селі Вілія на Рівненщині. В дитинстві разом із родиною переїхав до Маріуполя, де закінчив школу № 61

**У 1976–1978 роках проходив строкову військову службу. У 1979-му одружився. У подружжя народилися двоє синів – Олег і Віталій. 
«Він був доброю, чесною і принциповою людиною. Його поважали друзі, колеги та всі, хто його знав. Багато працював заради Маріуполя, а найбільшою цінністю для нього була сім'я. Я захоплювалася його мудрістю, почуттям гумору, щедрістю й умінням підтримати інших», – згадала дружина Тетяна.

Вадим працював водієм на металургійному комбінаті «Азовсталь», згодом – інженером з охорони праці в підрядній організації. Пізніше закінчив факультет правознавства Бердянського державного педагогічного університету. У 2010 році влаштувався до адвокатської контори. Також активно долучався до громадського та політичного життя Маріуполя й України.

На початку повномасштабного вторгнення Вадиму було 63 роки. Він міг виїхати з Маріуполя, проте приєднався до 107-го окремого батальйону територіальної оборони.

«Вадим понад усе любив Україну, свій Маріуполь і нашу родину. Для нього служіння своїй країні було не просто словами, а способом життя. Уже в перший день повномасштабного вторгнення він добровільно став до лав тероборони, бо не міг залишитися осторонь, коли ворог прийшов на нашу землю», – розповіла дружина.

Вадим Мукосієнко поліг 21 березня 2022 року в Маріуполі.

«Для мене він назавжди залишиться справжнім патріотом, люблячим чоловіком і людиною, яка віддала своє життя за Україну. Я хочу, щоб його пам'ятали саме таким – світлим, сильним і відданим своїй країні», – сказала Тетяна.

Після пошуків та експертиз тіло воїна повернули родині. 27 травня 2023 року захисника кремували в Києві, а 1 червня урну з його прахом поховали на Алеї слави Краснопільського кладовища в Дніпрі.

У нього залишилися дружина, двоє синів та онук.

NV** спільно з Пл**[атформою Пам’яті Меморіал в](https://t.me/memorial_ukraine)**шановують пам’ять загиблих військових**