П'ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ ЛІКУВАТИ НЕ ТУ ХВОРОБУ

Вона сиділа навпроти і плакала не від горя. Від втоми.

"Я вже все перепробувала. Третій психіатр. П'ятий антидепресант. Мені кажуть що я резистентна. Що мій організм не реагує на лікування. Я вже думаю що я просто зламана."

Стоп.

Ти не зламана. Можливо, всі ці роки лікували не ту хворобу.

І це не рідкість. Це те, що я бачу в практиці настільки часто, що вже не можу мовчати.

Людина живе в депресії. Роками. Ходить до лікарів, чесно п'є таблетки, чесно чекає ефекту. Перший антидепресант - нуль. Другий - нуль. Третій - трохи легше на місяць, і знову яма, глибша за попередню.

І в якийсь момент їй кажуть слово, яке звучить як вирок: резистентна депресія.

Тобто депресія, яка не піддається лікуванню. Крапка. Живи з цим.

Але блять, зачекайте.

Перш ніж вішати на людину ярлик "не лікується", треба поставити одне питання. Просте. Яке чомусь ставлять катастрофічно рідко.

"А чи був у вашому житті період, коли вам раптом стало незвично добре? Без причини?"

І тут відбувається магія, від якої в мене щоразу мурашки.

Людина замислюється. Довго. А потім каже щось на кшталт: "Ну... років десять тому був тиждень, коли я спала по чотири години і почувалась прекрасно. Переробила всю квартиру, почала три проекти, всім дзвонила, всіх любила. Я думала, це просто хороша смуга."

ХОРОША СМУГА.

Ні. Це був гіпоманіакальний епізод.

І він міняє ВСЕ.

Тому що депресія плюс хоча б один гіпоманіакальний епізод у житті - це вже не просто депресія. Це біполярний розлад другого типу. Інша хвороба. Інша хімія. Інше лікування.

І ось чому антидепресанти не працювали.

Вони й не мали працювати. Ти намагалась відкрити двері не тим ключем. П'ятнадцять років. Не тим ключем.

Тепер про механізм, бо я хочу щоб ви зрозуміли, а не просто злякались.

Всі знають біполярку з кіно. Людина в манії: не спить тижнями, роздає гроші, скуповує машини, вірить що вона месія. Потім падає в чорну прірву. Драматично. Помітно. Неможливо пропустити.

Це перший тип. Його справді видно.

Але є другий тип. Тихий. Підступний саме своєю тихістю.

Там немає манії. Там є гіпоманія: короткий підйом на кілька днів або тижнів. Людина просто енергійніша ніж зазвичай. Продуктивніша. Балакучіша. Менше спить і не втомлюється. Ідеї фонтанують.

І знаєте що найпідліше?

Це відчувається як щастя.

Ніхто не йде до лікаря зі скаргою "мені занадто добре". Ніхто не записує в анамнез тиждень, коли нарешті хотілось жити. Навпаки, людина думає: ось якою я маю бути насправді! Ось моя справжня версія! А депресія - це поломка, яку треба полагодити, щоб повернутись до ТІЄЇ себе.

А потім підйом закінчується. Так само безпричинно, як почався.

І людина падає. І несе до психіатра тільки своє падіння. Тільки депресію. Бо підйом - це ж не проблема, правда?

І психіатр бачить депресію. І лікує депресію. Антидепресантами.

А тут криється справжня пастка, про яку мовчить кожна друга історія "мене лікували і стало гірше".

Антидепресант при біполярному розладі без стабілізатора настрою - це не просто марна трата часу.

Це може бути небезпечно.

Антидепресант без прикриття може розгойдати гойдалку ще сильніше. Спровокувати змішаний стан: це коли в тілі одночасно живуть тоска депресії і енергія підйому. Найстрашніше поєднання. Бо в чистій депресії у людини часто немає сил навіть на відчай. А в змішаному стані сили Є. А відчай нікуди не дівся.

Це стани найвищого ризику. Я не буду розписувати деталі, скажу лише: якщо після початку прийому антидепресанту вам стало різко гірше, тривожніше, "накрученіше" - це терміновий привід до лікаря. Не через тиждень. Зараз.

Далі найважча частина цього тексту.

Чому це пропускають?

Тому що діагностика тримається на пам'яті пацієнта. А пам'ять депресивної людини влаштована жорстоко: вона пам'ятає темряву і забуває світло. У глибокій депресії людина щиро вірить що їй було погано ЗАВЖДИ. Що хороших періодів не існувало. Мозок в депресії переписує біографію під себе.