Це коригувальний досвід, повільний і місцями нудний. Терапевт має витримати вашу яскравість без зависті і без вимоги відіграти її ще раз.

Спочатку ви його перевірятимете. Притухатимете, дивитимись, чи не образиться. Це нормально, це і є робота.

Паралельно розбирається внутрішній критик: чий це голос, чиї слова, у якому віці їх сказано і на що вони тоді були відповіддю.

І дозвольте собі посередність. Право бути достатньо добрим. Не геніальним, не безпомилковим. Просто людиною, яка щось робить і показує.

Скажу чесно: за тиждень це не минає. Може не минути повністю і за рік.

Навіть через роки перед публікацією може тремтіти рука і холонути долоні. Різниця в тому, що ви тиснете кнопку.

Відвага це не відсутність страху. Відвага це страх плюс дія!!!

І ще одне, без цукру. Коли ви почнете проявлятись, частина людей не зрадіє. Хтось зникне з вашого життя.

Це не помилка, це фільтр. Залишаться ті, хто бачить вас, а не вашу роль.

Тож повертаємось до руки над кнопкою.

Довгий видих. Стопи на підлозі. Серце, звісно, гупає, воно має право.

Натискаєте.

Ви ще живі. Подивіться на свої долоні: вони тремтять, але вони ваші.

Так починається те, що ви так довго відкладали ((

ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Лялія Мідик