Конспірологічні трилери в принципі не моя тема, але цей виглядав трошки цікавим, бо чомусь мені здалося, що тут буде щось більше за звичайну теорію заговору.

І таки дещо було — наприклад, у тексті трошки висвітлена **історія жінки, яку можна назвати прото-феміністкою**: Ізотти Ногароли — італійської письменниці, що ще у 15 сторіччі боролась за права жінок, зокрема за право на освіту.

Ну і я в цілому люблю, коли в художніх текстах зʼявляються персоналії чи артефакти з реального світу, особливо коли йдеться про таємничі рукописи — а тут історія будується навколо таємниці рукопису Войнича, **однієї з найбільш таємничих книг в історії**, що досі не була розшифрована.

Але на цьому плюси закінчуються, бо загалом це відверто погано написано.

Персонажі одновимірні, без глибини, **лише функції з дуже стереотипною поведінкою.**

Сюжет штучний, і все, що відбувається, відбувається лише тому, шо авторці так було зручно, бо шару логіки за цими подіями нема.

**Карикатурне протистояння дуже холоднокровних і виважених феміністок**, яких мені важко назвати справжніми феміністками через рівень їхньої мезогінії, зовнішньоі і внутрішньої, **і безмежно маніакальних традиціоналісток,** які аж занадто самостійні і незалежні як на жінок таких поглядів.

Бурхливі події розгортаються навколо кількох ідеальних жінок зважених поглядів і одного дуже злого чоловіка — знаєте, аж такого злого, що в якомусь блокбастері 90-х він би періодично пинав цуценят і топтав би квіти, бо ненавидить красу

Одним словом, це якось аж надто наївно і картонно, особливо як на книгу, що побачила світ лише минулого року. І як на книгу авторки, чиї твори попадають до списку бестселерів New York Times — так, там багато прохідних текстів, але в середньому таки трошки вищого рівня.

Я дочитувала, щоб хоча б зрозуміти, хто зрештою переможе і на чиєму боці виявиться авторка, але… ну скажімо так, воно не було того варте.

Не побачила тут цікавих сенсів чи якихось додаткових шарів, які додали б текстові глибини.

Художньої цінності також не побачила.

Але це було динамічно і в якомусь сенсі весело, бо знаєте, я часом залипаю на крінжові дописи у тредзі, щоб відволіктись — і оце було дуже схоже за відчуттями 

** «Палаюча бібліотека»
 Ґіллі Макміллан

[Yakaboo Publishing](https://www.yakaboo.ua/ua/palajucha-biblioteka-3427912.html?gad_source=1&gad_campaignid=20011788669&gbraid=0AAAAADoya-ZcL4csMj6Td_ThpFoENJuxQ&gclid=Cj0KCQjw5vLVBhCiARIsAD56SFKu1OfUeQTBIDlJkC7BeIMUE4U1DFQj5-LQEjPmM9gXPcoCOPRnKOQaAnK0EALw_wcB)