Я довго вірила, що готовність це стан, який одного дня настане сам. 

Прокинусь, відчую впевненість, перестане тремтіти всередині, і ось тоді почну. Тоді вийду зі своїм. Тоді дозволю собі хотіти вголос.

А тепер скажу чесно, з власного досвіду: цей день не настає.

Готовність це не те, що приходить до дії. Це те, що народжується в ній.

 Я роками відкладала своє, бо чекала правильного стану.
І зрозуміла просту річ: стан не змінює фокус. Фокус змінює стан.

Поки я дивилась на те, чого ще немає, його й не було. Щойно почала дивитись на крок, який можу зробити сьогодні, усе зрушило.

Талант, мрія, справа, яку ти носиш у собі, не чекають, поки ти дозрієш. Вони тихнуть від чекання.

**Ти не почнеш, коли будеш готовим(-ою). Ти станеш готовим(-ою), коли почнеш.**

 І це не про те, щоб ламати себе вже сьогодні.
Це про один чесний крок, маленький, але свій.

Напиши одним словом: що ти носиш у собі найдовше?