Сьогодні зранку я не змогла встати, щоб провести дитину до школи, і довелося перенести перший зум. Настільки накопичилося виснаження, що моя несуча стіна - сила волі і відповідальність, яка зазвичай каже: швиденько, встала і побігла - не спрацювала.

Добре, що поруч усі дорослі. І що я дозволила собі полежати і поспати, ні про кого не піклуватися хоча б кілька годин.

Коли рівень загрози змінюється чи зростає, нашому мозку, який постійно прогнозує, оцінює загрози і готує нас до дій, і нашій нервовій системі потрібен час та ресурс. Потрібен час на адаптацію і можливість хоч трохи додати сил - щоб поки ми адаптуємося, нас не поплавило.

Я дуже важко перенесла вчорашній обстріл Києва. Особливо складно. Знову стояла перед запитанням, чи вивозити терміново дитину.

Кількість робочих задач та відповідальності - величезна. Кількість відповідальності в родині також. Ну і теми в роботі такі, що самі по собі критично складні.

Коли ми виснажені, на додачу до нашого постійного досвіду стресу, виснажується і здатність префронтальної кори підтримувати контроль, діяти так, як для нас було етичним та ціннісним. Може відбуватися ціннісна деформація. 

Іноді, коли я намагаюся собі пояснити дивні дії знайомих - тих, хто був для мене взірцем етичності - я пояснюю їх саме таким виснаженням.

І я намагаюся себе вберегти. Будь ласка, і ви вбережіть себе.

Я купую в кулінарії «Сільпо» готову їжу чи пельмені. Зараз ось зранку дозволила собі поспати.

Ми маємо постійно створювати та шукати опори, від яких можемо відштовхнутися, щоб вставати і рухатися. І найпростіші дії в такій турботі про себе - будуть більшими ніж просто турбота. Це теж опора.

Але сила волі, напевно, вже не може бути опорою в умовах хронічного виснаження. 

Сьогодні я побачила на дверях машини біле пір’ячко.
Нехай буде добрим знаком від якихось добрих, світлих сил.

Доброї безпечної ночі  
[#роздуми](?q=%23%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D1%83%D0%BC%D0%B8)
[@stijkist](https://t.me/stijkist) Світлана Ройз