Цей тиждень був для нас усіх дуже виснажливим. 

Мій терапевт, що живе за кордоном, коли я розповідаю йому про наше функціонування, просить частіше здавати аналізи і проходити тестування, щоб вести щоденник стану. 

Я сказала йому, що він мене дратує, бо це виглядає як використання - точно не хочу, щоб мене досліджували. Хоча розумію, що наш досвід унікальний.

На останній зустрічі ми досліджували мої фото.
Я вчуся приймати свої зміни - і вікові, і ті, що відбуваються через дію стресу та втому. 

Моє обличчя стало жорсткішим, гострішим, а погляд холоднішим.
Так часто доводилося йти чи підійматися крізь стиснуті зуби, що це не могло не позначитися на стані щелепи та м’язах обличчя.

Хоча всередині в мене набагато більше тепла і прийняття.

Вони вибіркові. Я потрапила в пастку поляризації, цього точно не було до війни. Але йнакше, напевно, зараз і неможливо.

Чи в мене просто не вистачає внутрішнього об’єму, щоб це було можливим.

Зараз усе більш важливим стає відчуття своїх.
Дякую, що тут - свої.
Дякую за цей складний тиждень разом.

 Писала зараз під вибух і стрибання будинку. Боюсь, що в селі десь влучання. 

Доброї і безпечної ночі. І вихідних. До понеділка!  
[#роздуми](?q=%23%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D1%83%D0%BC%D0%B8)
[@stijkist](https://t.me/stijkist) Світлана Ройз