Я сьогодні слухала лекцію з нейропсихології і зацікавилась науковицею, про яку згадали. 

Зачепилась за те, що вона народилась у 1918 році і досі викладає. І що завдяки її роботам ми значно більше знаємо про те, як працює наша пам’ять.

Бренда Мілнер - канадсько-британська психологиня й нейропсихологиня. Вона народилася в Манчестері. Її батько був музичним критиком і викладачем, мати - музичною педагогинею. Спочатку батько навчав її вдома - він був впевнений, що домашня освіта є найкращою. Після його смерті Бренда пішла до школи.

Вона вивчала математику, а пізніше зацікавилася психологією. 
Її чоловік Пітер Мілнер теж був ученим. Спочатку він був електротехніком, а згодом, уявіть, став нейропсихологом. 

Вони познайомилися під час роботи у воєнному радарному центрі у Британії. У 1944 році одружилися й переїхали до Канади, Пітер отримав запрошення працювати з фізиками над дослідженнями атомної енергії.

Після переїзду до Канади Бренда почала досліджувати зв’язок між мозком і поведінкою. Більшу частину свого професійного життя вона працювала в Монреальському неврологічному інституті.

Дітей у Бренди й Пітера не було. У пізніші роки вона говорила про своїх студентів як про своїх «дітей». Вона вела дуже простий спосіб життя, а зі своїх збережень заснувала фонд для підтримки досліджень мозку.

Найвідоміше відкриття Мілнер пов’язане з пацієнтом, якого в науковій літературі називали H.M.
У нього була важка епілепсія. У 1953 році нейрохірург Вільям Сковілл провів операцію, під час якої з обох боків у пацієнта видалили частину мозкових структур, важливих для пам’яті, зокрема гіпокамп.  Це допомогло з епілепсією, але виникла дивовижна проблема: H.M. втратив здатність нормально формувати нові спогади. 

Він міг поговорити з людиною, а потім не пам’ятати цієї розмови. Міг познайомитися з кимось -і через деякий час не знати, хто це.

Мілнер почала досліджувати його разом зі Сковіллом. І виявилось, що при цьому - H.M. міг навчатися.
Наприклад, йому запропонували малювати контур зірки, дивлячись на руку лише в дзеркалі. Спочатку це було складно, але з кожною спробою він виконував завдання все краще. І водночас він не пам’ятав, що вже робив його раніше.

Тобто він не пам’ятав самого досвіду навчання, але його мозок зберігав результат цього навчання. Саме це було відкриттям.

У середині ХХ століття ще не існувало розуміння того, що пам’ять складається з різних систем. Дослідження Мілнер стали доказом того, що існують різні механізми пам’яті.

Це стало основою розуміння того, що ми називаємо експліцитною та імпліцитною пам’яттю: ми можемо свідомо пригадувати події та факти, а можемо не пам’ятати самого досвіду, але водночас зберігати навичку. ЇЇ дослідження взагалі змінили уявлення про анатомію людської пам'яті.

Бренді 108 років. Вона й досі залишається професоркою McGill University

Подивіться, тут 4 хвилини відео з нею [https://www.youtube.com/watch?v=GhfNtyL_Cj0](https://www.youtube.com/watch?v=GhfNtyL_Cj0)

Я була вражена

Доброї безпечної ночі  
[#роздуми](?q=%23%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D1%83%D0%BC%D0%B8) 
[@stijkist](https://t.me/stijkist) Світлана Ройз