** Співаковський згадує колегу Олександра Тингаєва, якого не стало вчора після наслідків нещасного випадку. 


> «З Сашою я познайомився 1 липня 2005 року - в барі Кубертен на Шулявці, де кожен понеділок любителі пластмасового світу збиралися поганяти шайбу в настільний хокей. Я посів 11 місце з 11 учасників. Саня був трішки досвідченіше - в них на Інтері вже рік як стояла поляна. Пам'ятаю, що він єдиний з усіх дивився на мене не як на здобич - щиро посміхався, давав поради, в той же день почав називати "Міхєй". Тембр голосу в нього був унікальний - якщо він починав розмовляти з тобою до гри, налаштуватися на зарубу було важко. З'ясувалося, що ми однолітки, обидва народилися в лютому, він був старше на 4 дні. 
> 
> "Тингусік", як його лагідно називали колеги, відіграв 34 турніри - і жодного разу не підіймався вище 4 місця. Щоб перемагати треба було ненавидіти суперників, а він був надто добрим, щоб перемагати. Ця доброта дивним чином поєднувалася зі стійкими життєвими принципами. Якщо йому щось не подобалося, він завжди говорив правду. Якщо була така можливість - в обличчя. Деяким обличчям це теж не подобалося. 
> 
> Історія про його звільнення по дзвінку з "Плюсів" абсолютно унікальна. Він переповідав її мені кілька разів. Саша коментував кубковий матч Дніпра проти Волині і закцентував увагу на тому, що деякі рішення арбітра були упередженими на користь дніпрян. В той самий момент всім відомий власник Дніпра дивився гру з друзями за столом у Швейцарії. Кілька підколів на кшталт "Це що там на твоєму каналі каже твій коментатор проти твоєї команди?" - миттєвий емоційний дзвінок в редакцію, і на завтра Саші повернули трудову. Це загальмувало кар'єру коментатору, який мав потенціал, щоб регулярно працювати на матчах збірної,
> 
> Більшу частину свого творчого шляху Тингаєв був фрілансером. І в цій якості відчував себе особливо органічно. Він хотів бути незалежним, це йому пасувало. Останнє місце роботи - радіо Champion. Романтика вербального медіа, можливість вести ранкові етери та коментувати матчі. 16 січня він запросив мене в гості - зустрів, запропонував чаю, одягнув навушники, посміхнувся і завів свій оксамитовий барітон. Говорили біля години про футбол, настільний хокей, театр, життя... Музику майже не ставили. Саша виглядав щасливим, він був на своєму місці.     
> 
> Потім вийшли на дах, зробили те саме селфі, домовилися, що я зіграю за його команду "Рахунок на табло" в футбольний Квіз. Я не хотів ганьбитися, але відмовити Сані було важко. Дуже хотілось бути корисним, але питань про футбол 70-80-х було небагато, проте пощастило з раундом про історію збірної України, ми взяли там максимум балів, і Саша дуже мене хвалив.
> 
> Війна робить нас товстошкірими. Ми звикаємо до того, що йдуть наші друзі - молоді, талановиті, сповнені життя. Коли дізнався про Сашу, три дні був у ступорі, але так і не зміг заплакати. Хоча знаю сильних дорослих мужиків, які ридали як діти.
> 
> Раптова смерть сама по собі безглузда і містична. Саша пройшов війну. Його не змогли згубити орки, їх дрони та ракети. Людину з шаленою енергетикою вбив струм - єдина у світі стихія, чий заряд був сильніше за його. Містики додає й те, що у вчорашньому випуску ми обіцяли дати посилання на єдиний в історії випуск ТаТоТаке, де Тингаєв був гостем у студії. І знаєте що? Цей випуск - єдиний в історії каналу, який ютуб забанив, видалив, і ми не змогли його врятувати. Залишилася тільки пам'ять. 
> 
> Він був трішки вінтажним - слухав стару музику. В цьому ми теж були схожі. Вчора ніяк не міг знайти те саме фото в месенджерах, і тільки потім згадав - Саня користувався... вайбером. Відкрив наше листування, а там два непрочитаних повідомлення: "Міхєй, привіт! Завтра на 19.15 квіз. Підтягуйся!.."  
> 
> Я прочитав. І ось тут мене порвало. 
> 
> Вибач, Саня. Я не прийду»


[Підписатися на Telegram ТаТоТаке](https://t.me/+JLZ9GYHg3xU4MGRi)