Доброго ранку, друзі. 

Знаєте, іноді мені здається, що найстрашніше в людському житті це не сама здатність переживати біль, а здатність до нього звикати.

Ми звикаємо до поганих новин, до втрат, до тривог, до чужих страждань. Спочатку щось усередині стискається, потім ми зітхаємо, перегортаємо стрічку й ідемо далі. Бо треба працювати, купувати продукти, забирати дітей, варити каву. Життя не зупиняється.

І, мабуть, воно й не повинно зупинятися. Але мені дуже хочеться, щоб серед усієї цієї буденності ми не втратили здатності відчувати. Щоб чужий біль не ставав просто черговою новиною, а людська доброта не здавалася чимось дивним і незвичним.

Ми не можемо врятувати всіх. Не можемо виправити все, що навколо нас не так. Але можемо хоча б не ставати байдужими. Тому сьогодні хочу побажати вам трохи більше спокою, трохи менше поганих новин і якомога більше приводів усміхнутися.

Бережіть себе по можливості. І, будь ласка, бережіть у собі людину.