Іноді ми настільки звикаємо дбати про інших, відповідати очікуванням і справлятися з щоденними справами, що перестаємо помічати власні потреби. Ми кажемо «так», коли хочеться відмовити, мовчимо, коли важливо висловитися, відкладаємо відпочинок на потім.

Поступово стає складніше зрозуміти, чого хочемо саме ми, що відчуваємо і що насправді нам потрібно. Не тому, що ми перестали мати власні бажання, а тому, що надто довго не давали їм місця.

**Повернення до себе починається з маленьких кроків:** помітити свою втому, чесно назвати почуття, дозволити собі відмовити або попросити про допомогу.

Ми не втрачаємо себе раптово. Іноді ми просто звикаємо не чути власного голосу. Та його можна знову почути — якщо почати прислухатися до себе