Звичка терпіти рідко з’являється просто так.

Іноді колись було безпечніше промовчати, підлаштуватися, не сперечатися, не просити зайвого. Так ми вчимося бути зручними для інших — і поступово втрачаємо чутливість до власного дискомфорту.

Ми можемо вже не запитувати себе: «Чого я хочу?», а автоматично думати: «Як буде краще для всіх?»

Тому відмова від постійного терпіння — це не завжди про різкі зміни. Іноді це про дуже просте, але важливе повернення до себе: **помітити, що мені боляче, незручно, не підходить — і дозволити собі це визнати**