**Воєнні ризики бізнесу — хто платить першим**
⠀
Уряд і аналітичні центри пропонують дві моделі страхування бізнесу від обстрілів. Обидві визнають, що ринок сам ці ризики не потягне. Різниця в тому, хто першим бере на себе збиток.
⠀
**Страховики** вміють рахувати масові ризики, по яких накопичено статистику, — ДТП, пожежі. По війні такої статистики немає. Тому світові **перестраховики** дедалі частіше відмовляються від українських воєнних ризиків. А без **перестрахування** місцевий ринок великих сум не покриє.
⠀
Модель Мінекономіки ставить першою державу. Пропонують фонд на 2–4 млрд доларів, з них близько 1 млрд дає Україна, решту чекають від партнерів. Бізнес платить 2% вартості активів на рік, ліміт — 10 млн доларів на компанію. Бюджетну частку пропонують наповнювати за рахунок підвищення ПДВ щонайменше на 1 в.п. Перший збиток покриває держава. Надлишок беруть **страховики**, і їхнє покриття дешевшає, бо «подушку» вже забезпечила держава.
⠀
Модель М3 від групи аналітичних центрів ставить першим ринок. Дрібні збитки бізнес покриває сам — через **франшизу**, тобто власну частку збитку. Джерела оцінюють її по-різному, від 3% до 10%. Над нею працює звичайне **страхування**, вище — **перестрахування**, зокрема за участі ЕКА. Держава вступає лише в катастрофічних випадках, як гарант останньої інстанції. Автори рахують, що кожна бюджетна гривня дасть до 1,59 грн покриття.
⠀
Критики урядової моделі мають два головні аргументи. Перший: тисячі дрібних збитків оцінюватиме держава. Це дорого й відкриває простір для «відкатів» і фіктивних збитків.
⠀
Другий: у презентації не сказано, чи буде участь обов'язковою. Якщо так, 2% стануть квазіподатком для бізнесу в тилу. Якщо ні, а кількість учасників обмежує ліміт капіталу, першими прийдуть найризиковіші. Таке явище називають **антиселекцією**, і фонду тоді може не вистачити на всіх.
⠀
Слабке місце М3 — гроші. Автори не показали, скільки коштуватиме схема і як її фінансувати, окрім як коштом партнерів. Ще один нюанс: колонку на захист М3 для 24 Каналу написав Володимир Дубровський. Він економіст CASE Україна — одного з центрів, які розробили цю модель. Позиція аргументована, але не нейтральна.
⠀
Для страхового ринку різниця принципова. У М3 **страховики** збирають **премії** й самі врегульовують збитки, тобто отримують нові обсяги й досвід. У моделі Мінекономіки ринку дістається верхній шар: менше **премій** і менша роль. Для бізнесу-клієнта головне інше: чи виплату справді гарантують, чи лише обіцяють.
⠀
Поки моделі обговорюють, працює лише програма ЕКА. З 17.09.2026 її розширили: ліміт компенсації **страхової премії** зріс з 3 до 5 млн грн на підприємство на рік. До зон ризику додали Київ і Київську область. Покриття тепер діє й на пальне та паливну інфраструктуру, агротехніку, вантажівки й причепи.
⠀
**Пам'ятка посереднику**
⠀
**Що робити:** перевірте клієнтів із Києва та області — тепер вони можуть претендувати на компенсацію. Окремо перегляньте клієнтів з агросектору, логістики й паливного бізнесу. Поясніть, що держава компенсує вартість **поліса** в межах ліміту, а обсяг покриття визначає договір зі страховиком.
⠀
**Головне пам'ятати:** нові моделі — поки лише концепції, закону ще немає. Не обіцяйте клієнтам покриття з фонду, якого не існує.
⠀
Держава вже визнала, що ринок сам не впорається. Тепер питання в тому, чи стануть страховики партнером у цій схемі, чи лише доповненням до державної каси.
⠀
**ТК «Українське страхування. ПРАВДА»**