Боже, ти ж бачиш: 
долоні мої загрубли, 
волосся стончи‌лось. Очі 
набрякли й заслабли. Боже:

не правди мені, а слова
солодкого, наче мʼякоть 
од райського плоду. Вволь же
любов, що явля з любови 
і радість, що повнить простір.

Не правди мені, не сили,
не стиснутих вилиць — ночей,
наповнених, злитих, вільних 
од волі твоєї, Боже. 

Не правди мені, не віри,
не знань, не премудрих знаків —
а тільки ж чуття до зрину 
вітальних, 
дзвінких світанків.

**Вересень ʼ26**

[@reflexref](https://t.me/reflexref)