> “Death will be like that: we will be forever recognizing people we have never met.“


> (Jeanette Winterson)


коли нас остаточно покладуть
(вкрай обережно — як кладуть у гончарну піч
сирі ще полумиски з мʼякими ламкими боками)

коли нас так дбайливо покладуть
(хоча навіщо тепер перестороги
адже потріскані чашки наших дозрілих тіл
вже не скріпить жодне кінцуґі)

так от 
коли нас 
покладуть
— як я й казала —
остаточно

нічого особливого не станеться
дощі йтимуть дощі закінчуватимуться
місто дихатиме уві сні з відкритим ротом
наші вулиці перейменують на честь інших
— кращих за нас
і потім ще раз 
і потім знову

наші слова звісно подекуди нас переживуть
але ніхто не знатиме саме *нас* нас

цієї руки мʼякої вологої (глина глина) 
не знатиме ніхто
й памʼяті наші напхані дощенту кімнатами й ранками й вулицями й голосами
скрихнуть розсипляться

втім я ходила сьогодні 
в імператорському саду, мурасакі-сан,
під дощем густим як завіса
з-під якої дивись і вислизне 
шлейф кімоно чи краєчок рукава
тінь чиєїсь присутності

я ходила, мурасакі-сан, 
між тих великих дерев
які тебе не памʼятають
(бо ж твоя чашка
надто давно розтріснулась)
але тримаються корінням
за коріння що памʼятало тебе

(так певно дивно 
лежати посеред міста
невпізнавано інакшого
але безпомильно свого

серед шуму машин
і вібрації потягів метро
але й між голосами рік
знайомих таких знайомих
одна жебонить як біва
інша квилить як кото

і ось тут вона приходить
ця чужинка ця жінка нізвідки
вбрана — будьмо відверті —
у вкрай недолугий одяг
і довго стоїть над тобою
мовчить так наче її мовчання

це також чашка
це повна по вінця чашка

ось-ось
готова
розбитися)

Ірина Шувалова

[#ірина_шувалова](?q=%23%D1%96%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D1%88%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0)