і коли він приходить, все залишається на своїх місцях:
її шкарпетки, незастелене ліжко під зеленню ковдри,
дивні розмови про катехізис і незнайдений цвях
на тілі Ісуса,
її зім'яті блокноти і пристрасть кодити.

він знову знімає свою футболку з гріндеєм,
йде заварювати той самий чай з бергамотом.
і якими б не були його нові ідеї,
у кожної на чолі знак питання "допоки"

він звичайнісінький боягуз, із тих, що мільярди,
хай їм грець, — повзуть прохолодним метро до центру,
зіщулюються на коліях біля київ-пирятин,
і колупають стару фарбу з свинцем,

шукаючи порятунку від усього що могло би статися,
але ніколи не станеться.
надіями перегниле листя живиться.
незмінний маршрут серед станцій та голодранців,
пекучий, як смак 
її перестиглих губ ожинових.

[@viknapoetry](https://t.me/viknapoetry)

[#єва_верле](?q=%23%D1%94%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%B5)