коли смерть закінчиться,
я стану кимось іще,
кимось, кого любити простіше
а жаліти не має причини

відповідно й ненавидіти,
змагаючись за фігуру жертви,
теж не буде за що

ці гримаси медузи горгони
настільки осточортіли,
що легше вже скам”яніти
і відчувати себе як ніщо

стати голосом степу
білим пилом цієї землі
спопеліти у вогнищах часу

і тоді, якщо при мені
знов починатиметься війна:
я виходитиму з кімнати,
примовляючи: так, ви програли,
вітаю вас із перемогою

бо серце більше не зможе
качати кров ритуальних образ
і стане - півонією плачу

а я тоді стану полем

незграбним
вичовганим
замінованим

без людей, і  рослин, і звірів,
і слідів самого життя

і себе переходитиму,
як перепливають дитя річки в селі,
туди і назад, туди і назад

просто щоб не збожеволіти

Ія Ківа