квітень такий, що не можеш не квітнути
томно і тривко, надірвано і 
нікому, крім тебе, ні криком, ні вірою
не подолати уявний бліц-криг,
не перетнути прозору стіну 
поміж світом та першим весняним видихом:

розпорошена втіха раптових побачень,
зрощене тіло двох ненаситних створінь,
і квітень такий тут, що просто 
не можеш противитись,
квітень такий, що не можеш не розростись —

серце ширшає, подих стає рівніший,
вірші слюнявіші, сонце більше не б'є під дих —
я би так і залишився в твоїх затишних стінах,
не тягни мене далі, я б ще трохи і звик,

що буває так легко, довірливо, цілісно
просто бути, відключивши лічильник днів,
я би так і покинув себе на межі
твоєї масивності, квітне,
і чому нарощуєш відстань між нами,
щиросердно не зрозумів.

та буремна вода, нестримна, добірлива
змінює форму, не припиняючи біг.
в мене щось невловиме змінилось у погляді.
я не знав що робити, 
розгублено виказав вдячність 
і тихо зберіг.

Мар'я Терція