Меланхолія 

Мій острів — ліжко
затягує все глибше 
вже пророста земля
над мріями 
твій розцілунок
здатен зачарувати дійсність 

Байдужість лягає поруч
дарує безбарвний перстень 
цілує в чоло
від сьогодні сестра мені
і нарЕчена бути зі мною
це ти привела її
Я знаю

Твоя любов — отруйна
лілія, що розпускає пахощі
навіть кілька пилкових зернят
призводять до хронічної недостатності

Мій опір безсилий 
навіщо змагатися з тою 
що поглине 
і розповзеться смутком 
і заповзе в передсердя 

Голос мій стишився 
рухи сповільнились
вся приросла до постелі
тепер тут мій дім 
нарікаю себе китом
і опускаюсь повільно 
на дно

[@novakain_poetry](https://t.me/novakain_poetry)

[#новакаїн](?q=%23%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%97%D0%BD)