|**молитва**|

Коли вже довкола пахне війною, — 
писав поет, —
говори зі мною, хай навіть слова ці, —
мовчу, — 
     нічого не змінять. 

І знову:
ми кажемо пошепки 
щось
про любов — переважно 
(абощо),
міцно втискаючи пальці
   в наближене тіло 
      інших.

Їм, 
   здається, 
      усе це не важить. Зовсім.
Нам так, здається, краще — з усім цим. 

Хотілось би, може,
кричати
про них усіх — 
   в око світу.
Хочеться стати 
вище від них усіх, краще.

Лиш повертаюсь чомусь я 
в обійми — 
чужих і ніжних:
чуйних, байдужих, наближених, дальніх. 

Я витрачаю слова,
які 
вже не важать, певно,
простір відлунює тишею й холодом
кашлю.
Щось відбувається в просторі.
Щось вже відбулось. Терпну.
Щось відбувається. 
Щось вже відбулось. 
Наче.

**07.01.25**

[@reflexref](https://t.me/reflexref)

[#марина_горбатюк](?q=%23%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8E%D0%BA)