Моє пташа, розхристане і босе,
Зневірилось. Розстебнуте нутро.
Злетів з віконниці міцний прогонич,
Пташа осердя вигризло й втекло.

Нездужало. Склювало сірий камінь,
Що замість хліба груди підпирав.
Зреклося всіх знайомих і незнаних –
І густиною плавиться діра.

Пташа зцілиться силою тяжіння 
І чорне око віями до хмар
Приліпиться, а там панує тиждень
І день, і ніч, і зоряний нектар.

Сполохано пораниться об зірку
І гойдалки влаштує навесні
Пташа. Воно з любові і повірʼїв.
Дитя примхливе. Тільки не спини.

Оксана Мовчан [@sarahwatsonrhymes](https://t.me/sarahwatsonrhymes)

[#оксана_мовчан](?q=%23%D0%BE%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%87%D0%B0%D0%BD)