на губах лишається присмак вишневих марвел,
занадто солодкий, але це краще, ніж сіль від сліз –
інших поштучно немає у привокзальних
кіосках, що виринають з темряви й манять вниз.

далеко під вулиці, де люди давно не ходять,
де тиша рятує мерців та блукає тінь
моїх не прописаних правил, де мутять воду
розбиті часами силуети начебогів.

в безодні під містом дихають наші страхи, 
тримають в обіймах найгірші з відомих снів,
щоб кожної ночі ми відчували спрагу 
по променях світла, наближені до межі.

кіоски шепочуть, що там, під землею, краще,
не будуть потрібні ні марвел, ні рештки сил,
і я хочу вірити, що зрештою ми там завжди
зможемо разом забути про власний гнів.

[@in_gal_night](https://t.me/in_gal_night)

[#софія_волкова](?q=%23%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0)