на річищах губ осілий попіл 
хижею істотою стікає до підніжжя, 
як Ґолум, що забув своє ім'я, 
впивається прогнилими зубами 
в незаймане гілля. 
і вже тече живиця з краплями отрути – 
скоріше б затвердіти 
не проронити жодної зернини 
не вимовити жодної хвали 
безпам’ятство... мерщій-но огорни
/
прогірклі пластівці оголені вогнем – 
наш хліб на язиках, 
псалом розкреслений – знамено ХХІ сторіччя, 
як зупинити все? 
як напоїти всіх із чаші забуття? 
і вирвати, і вирватись...
причастям сиплються із дзьобів 
побічні сповіді
у пащі ненажерливих потвор  
//
підхоплені вітрами смолисті крила 
ллються проливним дощем 
у човен із потрісканим правилом
по óсі вверх на протилежний полюс – 
хтось вимовить 
"як цього літа стелиться жасмин". 

[@black_white_house_poetry](https://t.me/black_white_house_poetry)

[#зламані_квіти](?q=%23%D0%B7%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%96_%D0%BA%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8)