Небесні риби пливуть за течією.
Їхні білі хвости погладжують сонце,
що самотою лежить на небі.
Їхні губи цілують зорі і всім стає щемко від того.

Взимку риби струшують вниз білу луску на радість дітям.
А восени обтріпуються від води, наче собаки - 
і краплі стікають додолу.

Ти сказав, що говориш з небесними рибами про мене.
Вони бережно збирають всі розмови,
населяють букви на нитку речень, 
щоб подарувати їх мені.

Цікаво, коли наші слова зустрінуться, 
вони впізнають одне одного?
Чи розминуться?

[@novakain_poetry](https://t.me/novakain_poetry)

[#оля_новак](?q=%23%D0%BE%D0%BB%D1%8F_%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BA)