Ні спалаху, ні просвіту в дощі, 
така суцільна монотонна злива
над прірвою, розгорнутою вшир,
від ніби вчора до крихкого нині.
Про щось не договорить уві сні 
придавлений водою тихий голос,
а на зубах скрипне пісок і сіль
не розібрати — схлипом або словом.

Не захлинутися б у цій красі.
Повзти вперед, допоки стане сил,
не знаючи, що не з усіх вершин,
піднявшись раз, повернешся додолу.

Вівчар відвів отару від грози,
а ми лишились, сховані під по‌ли 
на споді неба, вшиті поміж хмар,
нерівним швом розкатистого грому,
засиленого в голки блискавиць.
Лежати просто неба, горілиць
і бути вдома

[@snigpoetry](https://t.me/snigpoetry)