***
Нічого не станеться. Не побіжиш за нею
рипучими сходами вниз,
не схопиш за руку на виході із підʼїзду,
мов аркуш паперу, який вислизає на протязі.

Такі безталанні сюжети не вимальовуються
о темній порі, між розхитаних стін,
під дахом, що ледве тримається,
де отверезілі до хрусту в кістках
екстерном утілюють задуми.
Яким буде залишок часу?
Здається, обачність — супутниця мирних шляхів.

Цей вигин брови і надійно захований усміх.
І звичка відповідати на все надто швидко,
як бити у лоб, –
доволі сумнівний магніт.

Забудь, як вона шарудку розгортає цукерку,
облизує пальці захоплено, наче школярка,
допоки у вікна влітає пожежа
заходу сонця, підпалює килим в кімнаті,
де обриси інших — пунктир, що на контурних картах; 
папір загоряється. Бачиш, вона тікає,
бо самозбереження — вбивця
зухвалих рішень.

Не побіжиш за нею,
залишишся серед полумʼя.
Нічого не станеться.

[@musakovska](https://t.me/musakovska)

[#юлія_мусаковська](?q=%23%D1%8E%D0%BB%D1%96%D1%8F_%D0%BC%D1%83%D1%81%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0)