ночі роблять людей щасливими і відкритими. 
всі найкращі розмови саме вночі зачаті. 
вона приходить до нього, щоб нарешті поговорити
і мовчить, бо ніколи не знає, з чого почати. 

вночі це мовчання звучить особливо в’язко. 
і коли його раптом перериває сусідський галас,
він дратується — ну, говори вже хоч щось, будь ласка.
і вона говорить зовсім не те, що збиралась. 

натяками, загадками, чужими віршами і тестами — 
вона говорить печально і весело, весело і печально. 
не вірячи ні на мить, що за цими дивними текстами
він розпізнає те, що наживо так і не прозвучало. 

деякі ночі затягуються назавжди. 
насамперед — ті, які особливо значущі. 
вона їде від нього, так нічого і не сказавши. 
він її відпускає, так нічого і не почувши. 

і вона обіцяє собі не шукати більше нагоди,
не говорити про те, що мріється або сниться. 
а йому достатньо того, що вона просто приходить
і мовчить або говорить якісь дурниці. 

і він біля неї так само не дихає майже,
і кожному слову у ньому так само тісно. 
але він про це ніколи, звісно, не скаже.
і вона про це ніколи не скаже, звісно. 

до наступної ночі ще довго — і це, можливо, 
час, щоб себе випробовувати і вивчати. 
так, вночі люди хочуть говорити про щось важливе. 
мовчать, бо ніколи не знають, із чого почати.

Тетяна Власова