Падає ніч 
                 крилами 
                                птаха.

Кожному, 
хто загубився 
у хвилях чорнильної тиші, — дзвоник коліс 
та реактивний автобус, 
щоб завезти від біди якомога далі, 
за горизонт.

Кожному, 
хто захоче піти 
у сутінки вічності, — 
легкої дороги, м'якої трави, запаху йоду та солі, морського прибою 
та дещицю Бога.

Кожному селищу, 
де попіл, вугілля, слюда, 
де будинки, немов та солома, 
падали долу, 
хрещені вогнем, — 
через роки повстати 
чимось новим та величним.

Кожному — 
правда: 
чорна, гірка, але правда.

Не більше й не менше.

Кожній Голгофі — свій Браян.

Кожному — 
ношу на плечі таку, 
щоб можна було її понести, 
не зламавши хребта, 
та щоб плечі й спину гордо рівняла.

Кожному — 
чаша й міра, повна по вінця.

Кожному 
щось своє: 
біс у ребро, 
ананаси в піцу, 
кров та любов.
І зорі, і сонце, 
і вітер каскадом волосся.

Тепло переплетених рук,
  трохи шляху та надії, 
    щоб дорога котилась 
      за обрій — усе далі та далі, 

від себе до себе.

[Джессі Галлівелл](https://t.me/jessi_halliwell)

[#Джессі_Галлівелл](?q=%23%D0%94%D0%B6%D0%B5%D1%81%D1%81%D1%96_%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB)