**Побачення
(монорим)**

Небесні рибини сіріють, ідуть знов на нерест.
Великі хвости, як і серце, надвоє роздерлись 
в потоках повітря, що гладило кичери череп,

мов кучері наші тоді, як брели собі через
сільську сліпоту до зміїстих плаїв. На вечерю
все кликала мати. Хати затремтіли знічевʼя:

гора до гори пригорнулась — і цьом. Хоч би ще раз 
на згадку сповию свій стан, затягнувши твій черес,
що запах у шкірі зберіг, але ти… Тихо щез десь:

у колах полону, либонь, на щиті. Тільки шелест
дроздам підіграє — дітей оминатиме вереск,
що з горла у гори злітає до риб на той берег.

Не тільки туманні хвости, а й серця їхні стерлись.
Відчула твій запах, немов на побаченні, ще раз.
Вітри найтемніших часів туго стягують черес.

[@virshoplitkarka](https://t.me/virshoplitkarka)

[#олена_галунець](?q=%23%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C)
[#віршопліткарка](?q=%23%D0%B2%D1%96%D1%80%D1%88%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B0)