погляд такий,
що навіть
заціпеніла донині медунка
хитає «так» своїм багатоголів’ям,  
багатозначно відтискає тіні,
леготіє плавко —
то в повітрі
мій безрух отямився  

як добре 
цілувати хмари горілиць,
нарешті ворушитися
від вказівного на руці
до ямки на лінії стопи,
яка сама по собі наче й
ніяка,
та стає обрисом краплі,
живить принишклу сім’ю,
коли наші стопи торкаються
невипадково
 
підковами цокаємо,
навіть коли дороги немає, 
аби вхопитися за монети світу
з його кишенями діряви-
ми 
безіменні для нього,
не головами-гривами нас бачить — 
гомінкими маленькими жабка-
ми 
між краплями прослизаємо,
готові до парування,
поки димить / парує став,
поки медунка хитає «так»
у такт з обличчя-
ми
прихисток і рух
одне для одного

 [Олена Галунець](https://www.instagram.com/p/DYsDItmijR6/?img_index=1) 

[@virshoplitkarka](https://t.me/virshoplitkarka) [#олена_галунець](?q=%23%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C)