повітря тиняється біснувато-баске,
від жінок пахне медом, тіла в них огрядні і дикі, 
я ішов сотні років, описував землю кільцем, 
присягаюсь, це коштує кожного мого наступного вдиху. 
в цих здичілих місцях на нечесність не вистачить мови, 
я бувалий боєць, тож ви бачите — я йду один, 
опускається небо, господь гне дерева в сувої, 
я стояв і молився, 
був каменем, 
я був німим. 
із пісків у струмках складаються знаки і літери, —
це гори приймають до своїх безодніх ключиць.
стою флюгером, ловлячи поштовхи вітряні:
мене все упізнало, —
я вже оживав тут колись:
щоранку трусив вздовж дороги паруючу куряву, 
і пахнув гарячою піною і чебрецем, 

я безстрашний, 
я вибрав життя і люблю його, 

я ішов сотні років, 
я тут, 
я пробачив усе.

[@JPvTfFy7OMw4MDZi](https://t.me/JPvTfFy7OMw4MDZi)