Привіт, вітер стих, як мої сподівання.
У мороці пальці застрягли так липко,
так сліпо, що хочу знайти зорі Брайля,
читати майбутнє чи вірші Калитко.
Хрестами папіруси скотчу на вікнах
приємно б зірвати безслідно й навіки.

Шляхи не до Риму ведуть — у вітальню,
засіяну фразами з культових фільмів,
освячену спогадом — першим, останнім —
і вірою в те, що думки — світловільні.
Вони нас дістануть з холодного льоху
побитих емоцій, повільно, потроху.

«Химерні двадцяті», — колись про нас скажуть
нові світлоносці в цій самій вітальні.
Привіт, ми розтали, як масло у каші,
та в пам’яті вашій ми наче зі сталі.
Минуле читайте за зорями Брайля:
ми дім збудували — ви стіни тримайте.

Олена Галунець ([@virshoplitkarka](https://t.me/virshoplitkarka))

[#олена_галунець](?q=%23%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C)