**Рефлексія порожніх чарок**

А заходи все сумніші. Як давні фото. 
Гіркіші думки і все більше іржі на кронах. 
І знову ти пишеш, аби не забути, хто ти, 
І знову когось хорониш. 
Розпечено-жовтий колір із теплих фільтрів
Тьмяніє у сутичці проти холодних духів,
І крутиться колесо, ніби пакет на вітрі,
І в тиші його повороту така задуха —
Лишається просто лягти у відкриту пащу
Осіннього вовка, готового жерти серпень. 
Із літом вмираєш і ти, 
І щоразу важче, 
Повільно, немовби плювок, що усе повзе по 
Підвальній стіні, розмальованій у п'ятнадцять, 
В таке ж, як і нині, пивне тютюнове літо, 
Коли, не шкодуючи ніг, ти усе тинявся
Своїм невеличким світом.
Дощі на підході. Понурі. Холодні. Інші. 
Безбарвні світанки, тумани, кручині чвари. 
А там із погодою будуть мінятись вірші, 
Бо поки це — так, рефлексíя порожніх чарок
Лягає на захід, рудий, як зів'яла хвоя. 

Потрібно писати, 
Аби не забути хто я.

///

[@nikolasson](https://t.me/nikolasson)

[#ніколассон](?q=%23%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%BE%D0%BD)