Сновигає вітрисько, осінньо-гіркий,
Непритулений,&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; 
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; неприручений.
А каштан запалив ніжно-білі свічки
Поміж кульками
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; в голкоскупченнях.

І сумлінно плекає і цвіт, і плоди,
Із печалями
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; сперечаючись.
Відкидає постійно природний вердикт,
Щодо вчасності 
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; травня часточок.

Та і як же не бути із ним заодно,
Коли віхоли
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; світ завішують?
І ніколи не знаєш, що буде тим дном
Для зневірення, 
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; піку відчаю.

Коли надто важливе збереження крихт 
Врівноваження 
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; дум обтяжливих.
І у спробах гасити, що в серці горить,
Сни меланжеві
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; нагромаджуєш.

А якщо не вдається, спаплюжена ніч
Під руладами 
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; недоладними.
То і потім ракети немов зусібіч.
Ритми зламані.
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Хто полагодить?

Прокладає тривога гучну магістраль –
Закапелками
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; тиші плентаєш.
У полоні дрімоти чи вихору справ?
Під час звернення 
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; тільки впевнений.

Та рахуючи вдома краплини на склі,
Переймаєшся 
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; полем марсовим.
Чи достатній сьогодні донатний уклін,
Коли масове 
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; злом замащення?

Хай хвилюються море й сусіди за нас,
За знеболення
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ми ще боремось.&nbsp;&nbsp; 
І наріжним питанням є – хто передасть
Цю стурбованість 
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; із набоями?

Хоч бентежно плететься життєве рядно 
Неупинними
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; часоспицями,
Та снуєш навіжено із вітром удвох,
Щоб від прикростей 
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; відчепитися.

І незчуєшся, як він у мрії заніс,
Поки з шелестом
&nbsp;&nbsp;&nbsp; листя мелеться.
Виринаєш, коли розливається вміст
Сонця-келиха
&nbsp;&nbsp;&nbsp; ста веселками. 

Потрапляючи далі у вир метушні,
Невтамоване
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; загримовуєш.
І з каштаном промовиш: "Десь-інде лишіть
Некермованість
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; сил гармонії&#33;"

Нехай кажуть, що планами як не керуй,
Та накреслене
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; згине з плескотом.
Обираєш тому в невідомості рух
Різновекторний,
&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; серцеклекітний.

[@literospletinnia](https://t.me/literospletinnia)

[#оксана_приходченко](?q=%23%D0%BE%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B4%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE)