Солдатикові ніхто не пише
Ні листів, ні у месенджерах голосових
Солдатик борсається у радіотиші
В тумані червневої степової трави

Прильотік стволки й ніхто не Рембо
Бо ж Рембо після прильотіків не блює
Солдатик тримається 
за дерев’яне небо
Це все що у нього є

Прокурені стіни прокурена вщент підлога 
Це вічність в очікуванні погодних умов
Солдатик потрохи вже вірить у Бога
Бо він бачив кров
Бо Бог це кров

Солдатикові сниться чужа колишня 
не знати навіщо не знати чому
І вітер маки червоні колише
Сіючи степом
Чуму

[@syretsky_guy](https://t.me/syretsky_guy)

[#розстріляти_усіх_дельфінів](?q=%23%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%BB%D1%8F%D1%82%D0%B8_%D1%83%D1%81%D1%96%D1%85_%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%84%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%B2)