Тікати від реальності у твої обійми, 
це єдине, що залишилось в мене.
Пропадати крізь пальці квітами,
в серці посилитись паростками безсмертними.

Буденність вириває мене кігтями,
Дивиться на мене очима химерними.
Лиш твій голос тримає невидимими нитями, 
Тягне мене теплими спогадами 
Невидимий міст зі сипучого скла.

Врізаються в пам’ять секунди, проведені поруч,
Зшивають розірване тіло — 

Шматочками 
                      Спогадів 
                                       Спільних

Безмежне тяжіння лікує двоє пропащих сердець, 
Як чумний лікар вирізає бубони смутку. 
Замість крові —  бруньки кохання, 
Замість ран —  безмежне щастя.
Але шрами вʼїлись уламками минулого.
Силует у тумані, що намагається повернути тебе назад 
М
    О 
       Т 
          У
              З
                 К
                    О 
                        Ю
І я боюся що вузол затягнеться. 
Нитка Аріадни рветься і веде до мене, 
Мов компас, що замість півночі вказує на моє ім'я.

[@poetry_penguin_manuscript](https://t.me/poetry_penguin_manuscript)