це моя ніч, безвидивна і порожня,
оком, що глибшає в землю, веде і веде.
це моя павідь на кінчику серця —
гливка броня,
дорога із макових зерен.

як докричати до тебе на віддаль, як можна
це зілля крихке й голубе в оберемку нести,
сорочку дірчасту лишаючи по собі
на гілці розчахненій.

ким у цю ніч заступаю, засинаючи в поїзді, ким
над головою іду по білому покривалу.
а волосся твоє вже до брови захвиліло — 
так довго не бачились.

[@yelagina_poetry](https://t.me/yelagina_poetry)

[#єлагіна](?q=%23%D1%94%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D1%96%D0%BD%D0%B0)