у дюнах повінь 

мастите видиво
згасання хвилі спеки 

на викоріненій смузі щоденної ходи 
протяжністю понад життя
поглянь, 
як молодо ще
плетиво шорстке
ошатно перетворює на вічність
безглуздість сподівань 

зеленоруниста 
поява квітки
у плівці власнообразу

рясніє зціленням 
обачно беручи на руки 
себе зсередини

і здичавіло
йдеш цією повінню 
щоби відбутися

й до сходу сонця прорости
у викраденій порожнечі

[@nlitvinovapoetry](https://t.me/nlitvinovapoetry)

[#літвінова](?q=%23%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B2%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0)