в спальниках повних диму сни зовсім інші сняться
звичне для мене ліжко, замкнене в сірих стінах
корчиться від тривоги,
думкою оповите,
як ти там засинаєш під свічкове 
багаття

замкнуті в кола люди до підземелля міста,
втомлені та незламні, крокують 
під гул сирени
мостять собі там на ніч такий, як і в тебе, спальник
та інколи їм так само зовсім там 
не до сну

про мене ти геть не думай, спи,
поки є наснага
і час дозволяє інколи трошечки відпочити
в Сигналі чекатиму плюсик і досить,
аби зрозуміти – з тобою все добре, 
рідний
і я іду далі 
жити

 Ольга Ритик ([@in_vino_vino](https://t.me/in_vino_vino))

[#вірш](?q=%23%D0%B2%D1%96%D1%80%D1%88) [#текст](?q=%23%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%82)