Відкриваю вікно,
вивішую прапор,
який називають червоним,
коли знайомляться.

Плануєш виходити?

Не зупиняйся, я ж не тримаю 
нічого й нікого,
окрім власного я,
і те на свята великі й церковні.

Вмикаю спотіфай на повторі,
збираю речі 
та алегорії
не актуальні й не дійсні у контекстах
та ситуаціях.

Хтось переписує значення
слів
тривожний
та уникаючий,
але відчуття
залишаються, як і раніше,

(не)справжніми.

Вивішую прапор,
розгортаю вітрилами
власні сторінки нотаток
і всрато
віджартовуюсь від запитань
(терапевтка завжди записувала цитати
з моїх стендапів
в блокноті
з рожевою палітуркою).

Вивішую прапор
і називаю його
вигаданим ім'ям,
фарбую зеленим по колу,
та чомусь
в результаті 
залишається бруд
і кволий
відтінок брунатного.

Шо ти, малишка?
Теорія кольору не працює,
коли малюєш зіпсутою фарбою 
на подряпинах?

[@in_gal_night](https://t.me/in_gal_night)

[#софія_волкодав](?q=%23%D1%81%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B2)