Знаю, що запах твій — іній та цигарки,
Пряність нашого сьогодення.
Якщо поезія на аркушах змогла б це передати, 
Тебе тоді увібрала собою до останньої краплі

Перемогла усі кількісні кілометри,
Зараховані години та списані листки
До поки горіла ватра.
У думках, на яву та ранковому  маячінні,
Такому хлисткому,
У мені крихкій.

Зустріну тебе обіймами задушливими,
Заберу собі у відпустку.
У дім, де кожен закуток воліє до кави,
А на вечерю смакує пасту із винним паром.

Зранку, як раз з першим ковтком,
Стогін реальності — натягнута мов струна
Я під твоїм контролем,
Я у твоїх руках.
Як у тих мріях 
З нашого епістолярного забуття.

Але зараз, коли за днем наступає смиренна ніч
Нагадаю, в мені загоряється вчасно той каганець, 
Що береже спалений тобою сірник
І списаний римами папірець 

Тож, можеш скільки завгодно писати —
Як, у якій позі,
Як затискатимеш моє волосся,
Але запамʼятаю, як на моє «сумую» ти відповідав, що так само сильно сумуєш…

І запах твій, холод та сигаретний дим —
Пряності запашніше за кардамон.
Увібрала у памʼять їх, з тих віршів, що тільки змогла прочитати

Від першої до останньої краплі.

18.12.2023


[t.me/ronikapozharska](http://t.me/ronikapozharska)

[#поезія_Роніки](?q=%23%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%8F_%D0%A0%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B8)