** 13-хвилинна пісня про Валю, яка погодилася жити над проваллям. Приблизно, як ми всі. **

_Послухайте, а краще — подивіться, слідкуючи за текстом у відео. Це _[вірш Марини Пономаренко у виконанні Мертвого Півня](https://www.youtube.com/watch?v=qbD4SG1pkmM)_, з артом Олекси Манна. Прекрасне! _


> Так і живуть. Урвище вечорами вищить і гавкає
> Валя сідає на край, дістає цигарку — 
> Забула сказать, вона ж курить іще
> І виспівує все життя своє в пащу урвищу
> Птаха із даху підспівує і присвистує
> Небо над ними зморене і розхристане
> І навіть урвище трохи стихає і підмугикує
> А потім Валя заходиться сміхом. Довгим таким, до гикавки
> Птаха змовкає, чи то знічена, чи налякана,
> Зорі падають в урвище, дряпаючи його горлянку
> І Валя думає: "Боже, яка ідилія
> Лежати над урвищем поміж бадиллям
> Ніби випала зі світу цього в якесь позачасся
> Де закінчується урвище? Де, зрештою, я починаюся?"