Люблю. Покинуто, самітно.
А вже поля мої пусті;
У парку клени золоті,
І осінь віє непривітно.

Люблю, люблю. Ходжу без цілі. 
Щось жалібно шепоче гай 
І ронить листя. Листя миле, 
Прощай, прощай.

 [Володимир Свідзінський](https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/8/1885-narodyvsya-volodymyr-svidzinskyy-poet), 1922

_Осінь — пора Свідзінського, оце тихе прощання з листям і любов, якій немає виходу. Зловив себе на тому, що цей коротенький вірш — це найточніша анотація книжки _[«Привиди»](https://t.me/ukrainian_art_crossroads/5095)_ Дністрового. 

Це вірш з першої збірки поета «Ліричні поезії», рецензії на яку одразу після виходу публікували Іван Дніпровський і Валер’ян Поліщук. _

 [Костянтин Крижицький](https://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/krizhitskiy-kostyantin/) «Осінь», 1901

_Життя академіка Крижицького закінчилося трагічно — у 1911 році він написав картину «Повіяло весною» для лондонської виставки і мав з нею шалений успіх. Але раптом його почала цькувати бульварна преса, звинувативши у плагіаті — знайшлася раніша картина з аналогічним краєвидом авторства Якова Броваря. Пішли чутки і звинувачення. 

Згодом виявилося, що обидві картини написані з одного фото, яке було у вільному доступі, і яке навіть міг зробити сам Крижицький. Але художник не витримав напруги і наклав на себе руки, у передсмертній записці написавши, що втомився доводити свою правоту. 

Цю картину, а також ще одну цікаву пару, Крижицького і Мунка, покажу у коментарі. _