**«Немає нічого гіршого від банальних історій. Чорт забирай, але все банальне якраз і пече». **

[Анатолій Дністровий «Привиди»](https://vikhola.com/anatolii-dnistrovyi-pryvydy/), 2020

_Любовна хвороба, перші юнацькі переживання розлуки і втрати, пам'ятаєте оце от все? Ця книжка — по факту, любовний роман про творчу молодь, яка шукає себе у житті та стосунках. У чомусь навіть дарк-академія: позаяк це студенти-інтелектуали, тут багато розмов про світову філософію та літературу. _

 Дністровий — взагалі мій автор, я люблю його сформований стиль. Тому дочитав, навіть попри те, що у певний момент вже втомився від чуттєвих переживань героїв. Це така книжка, яку не дуже-то і порадиш — цілком уявляю, що деякі сцени сприймуться як крінж і дичина, але це смілива проза і тут багато відвертостей про тусовки молодих творчих людей, їхні розмови і  способи життєвого і сексуального самопізнання також творчі. 

> Усе ж таки важко когось трахати без розмов, наприклад про Вільяма Блейка, — це тупо, банально і нецікаво.


 Любовні та екзистенційні проблеми героїв мені не близькі, хоча я ніби прожив тут з ними ціле життя. Я не по ностальгії, а вони, як раз, спустошили себе, застрягши у яскравій юності на все життя, стали привидами, що ніяк не знайдуть міраж свого минулого. Вони так прагнуть перезапустити юнацький драйв, що повністю розчинилися у сьогодні, фактично не існують. Думаю, такі люди реально є і для них це дуже рефлексійна книжка. 

> Привиди живуть тільки минулим і приходять тоді, коли минуле забувається.


 **Я прочитав і не шкодую, хоча і не скажу, що це обов’язкова книжка. **[#раджу_почитати](?q=%23%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D1%83_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8)** якщо вам хочеться чогось про те, як молоді люди вчаться (або ні) любити, жити разом і зберігати почуття. У студентські часи я був би у захваті.**