** Ох, ця книжка — фист! 

[Тетяна Жидак «Зустрінемося в цеху»](https://www.creativewomenpublishing.com.ua/product/tsekh/), 2026 (Creative Women Publishing)  

_Веселила мене, хвилювала, втішала, захоплювала і роз’ятрювала душу, щоб у кінці залишити по собі світло й радість. Я оце більше за все люблю в літературі, більше за всі світи й сюжетні повороти. _

 Це автобіографічна повість про те, як Тетяна з початком повномасштабки поїхала до баби й діда в село на Коломийщині і почала там займатися волонтерством. Але насправді це лиш основа, а пише Тетяна своїм **неповторно стильним покутським діалектом** про те, як життя пробивається крізь сирени повітряних тривог, як сильні та яскраві жінки беруться до справи, яке щастя приносять бабі й діду такі повернення, і все таке цікаве. 

 Яка це мова, люди, який це стиль! Мої улюблені слівця: **зачічканий, фертик, шмір, зелепуги, куца година, «жінкам лице би си лупало», гальоп, капара, горгоші**... Коротше, клондайк! Але читається дуже легко, хіба ви взагалі ніколи не чули про мешти на обцасах — ну то буде ще більше відкриттів, бігме! 

 Скажу вже й про дрібний недолік — під кінець хронологія подій мені здалася трохи плутаною, там якось емоції взяли верх над раціо, але то й не дивно, книжка емоційна. Абсолютно шикарний дебют! 
**
 Дивно, але, здається, у нас не так вже й багато книжок про волонтерство, хоч який неоціненний внесок волонтерів у нашу спільну справу. «Зустрінемося в цеху» — першорядний взірець! [#раджу_почитати](?q=%23%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D1%83_%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8)** всім! Покажу вам декілька кавалків тексту в коментарях.**