**Це робота Івана Марчука з ранньої серії «Диспут мудреців. Картини-притчі». **

_Наскільки я можу судити, вона називається «Просвітителі», 1967 рік. І я тут бачу суспільство, де високі ідеали стоять і дивляться на те, як натовп загрозливо напирає на дієву меншість, загнану в рамки процесу._ 

 Але! Аби вам не було дуже сумно, доповнити картину я бажаю віршем Юрка Позаяка. Це 1990 рік, він пасує сьогоденню і має надихаючий фінал. Прочитайте:


> Якщо чоловікові зрубати голову,
> то це гарантований
> Труп. Зрубав, і можеш іти спокійно —
> воно саме
> собі посіпається й затихне.
> Із націями зовсім інша
> річ. Голову рубонув — воно впало,
> смикається…
> Здається, все в порядку.
> Але це не так. Тут тільки
> Відвернувся, а з неї нова голова виперла,
> і починай
> все з початку.
> Тут треба вже як голову відхайдекав,
> то сиди і не відходь,
> а як тільки нова почала зав’язуватись,
> одразу й гати. Проте й тут не все просто.
> Буває, відрубають голову і сидять біля шиї, ждуть.
> Та голова в нації така штука,
> що може звідки хоч
> Вирости, навіть із дупи.
> І тоді пиши пропало,
> все знову починати треба.
> 
> Недавно я бачив таку націю.
> Вона йшла вулицею,
> уся смикаючись і тіпаючись,
> незграбно переставляючи тим,
> що, здається, колись було руками,
> а тепер ставало ногами,
> хапаючись за стіни тим,
> що раніш було ногами,
> а тепер ставало руками.
> Голова в неї була ще зовсім свіжа,
> майже без волосся,
> на іще затверділому тім’ї наївно
> билася жила.
> Обличчя її було невимовно щасливе
> і все світилося радістю перших самостійних кроків.


** Тримаймося і підтримуймо збройні сили!